Доказування неплатоспроможності фізичної особи: які документи потрібні для відкриття провадження

Процедура неплатоспроможності фізичної особи нерідко сприймається як можливість звернутися до господарського суду, повідомити про значну кредитну заборгованість і після цього перейти до реструктуризації або списання боргів. Однак судова практика останніх років демонструє значно складніший підхід: самого твердження боржника про неможливість виконувати зобов’язання недостатньо, а право на відкриття провадження залежить від того, наскільки повно, послідовно та належними доказами підтверджено як існування боргів, так і реальний майновий стан заявника.

Водночас суд не може оцінювати неплатоспроможність на будь-якій процесуальній стадії на власний розсуд. Верховний Суд поступово розмежував перевірку формальних вимог до заяви, дослідження доказів у підготовчому засіданні та подальшу оцінку добросовісності поведінки боржника. Для заявника це означає, що недостатньо просто зібрати значний обсяг документів: необхідно розуміти, яку саме обставину підтверджує кожен із них та на якому етапі суд має право давати їм змістовну оцінку.

Які обставини дають право звернутися до суду

Відповідно до частини першої статті 115 Кодексу України з процедур банкрутства провадження у справі про неплатоспроможність фізичної особи або фізичної особи — підприємця може бути відкрито виключно за заявою самого боржника. На відміну від банкрутства юридичної особи, кредитор не має права ініціювати таку процедуру замість фізичної особи.

Частина друга статті 115 КУзПБ передбачає три самостійні підстави для звернення боржника до господарського суду:

• припинення погашення кредитів або здійснення інших планових платежів у розмірі понад 50% місячних платежів за кожним із кредитних та інших зобов’язань протягом двох місяців;
• відсутність у боржника майна, на яке може бути звернено стягнення, якщо вжиті виконавцем заходи щодо його розшуку виявилися безрезультатними;
• наявність ознак загрози неплатоспроможності.

При визначенні розміру грошових вимог не враховуються неустойка, штраф, пеня та інші фінансові санкції. Отже, боржник повинен показати суду не загальну суму, яку кредитори зазначають у вимогах або інформаційних системах, а структуру основного грошового зобов’язання, строки його виконання та фактичний стан розрахунків.

Найбільше практичних питань виникає навколо ознак загрози неплатоспроможності. Кодекс не зводить її до настання прострочення за всіма зобов’язаннями або до завершеного виконавчого провадження. Йдеться про об’єктивно підтверджені обставини, з яких випливає, що найближчим часом боржник не зможе виконувати грошові зобов’язання або здійснювати звичайні поточні платежі. Проте прогноз майбутньої неплатоспроможності також не може ґрунтуватися лише на поясненнях заявника: суду необхідно надати інформацію про доходи, майно, витрати, кредитне навантаження та строки виконання зобов’язань.

Заява повинна показувати не лише борги, а весь майновий стан

Вимоги до змісту заяви та переліку документів, які додаються до неї, встановлено частинами другою і третьою статті 116 КУзПБ. До суду подається не просто перелік кредиторів, а комплекс відомостей, що дає змогу зіставити боргові зобов’язання з фактичними ресурсами боржника.

У заяві, зокрема, необхідно викласти обставини, які стали підставою для звернення до суду, зазначити кредиторів і боржників заявника, суми вимог, підстави виникнення зобов’язань та строки їх виконання. До заяви додаються документи щодо майна, доходів, рахунків, правочинів, виконавчих проваджень, а також декларації про майновий стан за встановлений Кодексом період.

Ці документи не є формальними додатками, які можна подати лише для комплектності справи. У підготовчому засіданні відповідно до статті 119 КУзПБ господарський суд розглядає подані матеріали, з’ясовує наявність підстав для відкриття провадження та за результатами такого розгляду постановляє ухвалу про відкриття справи або про відмову в її відкритті.

Саме тому на практиці суд досліджує не кількість сторінок, долучених до заяви, а їхню здатність підтвердити конкретні юридично значущі обставини. Наприклад, виписка з інформаційної системи може показувати наявність певного запису про кредит, але не завжди доводитиме підставу виникнення зобов’язання, його точний розмір, склад заборгованості та момент настання строку платежу.

Кредитного звіту недостатньо для підтвердження боргу

Показовою для формування стандарту доказування стала постанова Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 13 травня 2024 року у справі №922/5486/23.

У цій справі Верховний Суд зазначив, що подання лише кредитного звіту, без документів, які стали підставою виникнення відповідного грошового зобов’язання, не є достатнім підтвердженням розміру заборгованості, підстав її виникнення та строків виконання зобов’язань. Відповідно, такого звіту недостатньо і для висновку про наявність передбачених законом підстав для відкриття провадження.

Практичне значення цієї позиції виходить далеко за межі конкретної справи. Кредитний звіт формується на підставі інформації, переданої кредиторами до бюро кредитних історій, однак сам по собі не замінює кредитного договору, договору позики, банківських виписок, графіка платежів, розрахунку заборгованості або інших первинних документів.

Інакше кажучи, кредитний звіт може бути одним із доказів загальної картини заборгованості, але не повинен залишатися єдиним доказом. Заявнику доцільно підтвердити щодо кожного зобов’язання щонайменше:

• правову підставу його виникнення;
• розмір основного боргу;
• строк виконання;
• суму фактично здійснених платежів;
• момент і обсяг прострочення;
• відокремлення основного зобов’язання від штрафів, пені та інших санкцій.

За відсутності відповідних договорів боржник має пояснити причини їх ненадання та, наскільки це можливо, надати інші докази: банківські виписки, платіжні документи, листування з кредитором, судові рішення, виконавчі документи або відповіді фінансових установ.

Неповна інформація про майно та доходи може призвести до відмови

Ще більш суворий стандарт Верховний Суд застосував у постанові від 27 травня 2025 року у справі №906/820/24.

Суд виходив із того, що боржник ініціює процедуру власної неплатоспроможності не на шкоду кредиторам, а для досягнення її легітимної мети — соціальної реабілітації добросовісної особи шляхом реструктуризації заборгованості та/або звільнення від боргів. Тому особа, яка просить надати їй переваги спеціальної судової процедури, зобов’язана від самого початку розкрити суду повну та достовірну інформацію про свій фінансовий стан.

Верховний Суд дійшов висновку, що провадження не може бути відкрито, коли заявник не довів передбачених частиною другою статті 115 КУзПБ підстав через ненадання повної та достовірної інформації про власне майно, майно членів сім’ї, розмір і джерела доходів, як цього вимагає частина третя статті 116 КУзПБ, а також не подав документи на підтвердження відповідних відомостей або поводився недобросовісно.

Ця правова позиція важлива тим, що зміщує увагу з формальної наявності боргів на співвідношення всіх складових фінансового стану особи. Навіть значна прострочена заборгованість не гарантує відкриття провадження, якщо заявник приховує або не пояснює наявність активів, не розкриває джерела доходів, подає суперечливі декларації чи не надає інформацію про майновий стан членів сім’ї.

Тобто суд має бачити не окремий фрагмент у вигляді кредитних зобов’язань, а цілісну фінансову модель: що належить боржнику, які доходи він отримує, які регулярні витрати має, що відбулося з належним йому раніше майном та чи відповідає заявлена неможливість погашення боргів об’єктивним фактам.

Повернення заяви та відмова у відкритті справи — різні рішення

Не менш важливим є правильне розмежування процесуальних стадій. Недоліки заяви, відсутність окремих додатків і недоведеність неплатоспроможності не завжди можуть мати однакові правові наслідки.

У постанові від 11 липня 2024 року у справі №909/1179/23 Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду наголосив, що на стадії вирішення питання про прийняття заяви до розгляду або її повернення суд не перевіряє фактичні ознаки неплатоспроможності боржника та його добросовісність. Повернення заяви лише тому, що суд вважає наведені обставини недостатньо обґрунтованими, суперечить вимогам КУзПБ.

Змістовна оцінка відповідності заяви вимогам статей 115 і 116 КУзПБ та наявності підстав для відмови, передбачених частиною четвертою статті 119 КУзПБ, здійснюється у підготовчому засіданні. За відсутності встановлених Кодексом підстав для відмови суд повинен відкрити провадження.

Таким чином, необхідно розрізняти щонайменше три ситуації.

Перша — заява не відповідає формальним процесуальним вимогам, наприклад не підписана, не містить обов’язкових відомостей або до неї не додано передбачених законом документів. Такі недоліки усуваються у порядку, визначеному процесуальним законодавством.

Друга — заява формально прийнятна, але в підготовчому засіданні подані докази не підтверджують наявності хоча б однієї з підстав, передбачених частиною другою статті 115 КУзПБ. У такому разі суд може відмовити у відкритті провадження на підставі частини четвертої статті 119 Кодексу.

Третя — провадження відкривається, але вже під час процедури суд та арбітражний керуючий виявляють неповноту декларацій, приховане майно, суперечності в поясненнях або інші прояви недобросовісності. Тоді йдеться вже про можливі підстави для закриття відкритого провадження, а не про повернення первинної заяви.

Які підстави дозволяють суду відмовити у відкритті провадження

Частина четверта статті 119 КУзПБ визначає вичерпні підстави для ухвалення рішення про відмову. Суд відмовляє у відкритті провадження, якщо:

1. відсутні встановлені законом підстави для його відкриття;
2. до підготовчого засідання боржник повністю виконав зобов’язання перед кредиторами;
3. боржника притягнуто до адміністративної або кримінальної відповідальності за неправомірні дії, пов’язані з неплатоспроможністю;
4. протягом попередніх п’яти років боржника вже було визнано банкрутом.

Для переважної більшості спорів ключовим є перший пункт — відсутність підстав для відкриття провадження. Саме в його межах суд перевіряє, чи підтверджені належними та допустимими доказами факти припинення платежів, відсутності майна або загрози неплатоспроможності.

При цьому обов’язок доказування покладається насамперед на боржника, оскільки саме він ініціює процедуру, найкраще обізнаний зі своїм фінансовим становищем та просить застосувати до нього передбачені законом механізми реструктуризації і звільнення від боргів.

Чи обов’язково боржнику особисто з’являтися до суду

Доказування неплатоспроможності не обмежується письмовими документами. У певних випадках суд може потребувати особистих пояснень заявника, особливо коли матеріали справи містять суперечності або необхідно підтвердити дійсне волевиявлення особи.

У постанові КГС ВС від 5 червня 2025 року у справі №904/5467/23 зазначено, що з моменту подання заяви у боржника виникають додаткові процесуальні обов’язки незалежно від участі представника. Особиста явка може бути необхідною для встановлення особи заявника, підтвердження його волі на застосування процедури та запобігання зловживанням з боку інших осіб.

Водночас неявка не є автоматичною підставою для відмови. Якщо суд не має сумнівів щодо особи боржника та його волевиявлення, заява підписана ним власноруч, до неї додано належним чином засвідчену копію паспорта та всі необхідні документи, провадження може бути відкрито і без особистої присутності заявника.

Отже, участь адвоката не звільняє боржника від обов’язку сприяти встановленню обставин справи, але суд повинен оцінювати необхідність особистої явки з урахуванням конкретних обставин, а не перетворювати її на формальну передумову відкриття кожної справи.

Практичний стандарт, сформований Верховним Судом

Узагальнення наведених правових позицій дає змогу сформулювати досить чіткий підхід: суд має відкрити провадження не тоді, коли бачить лише значну суму боргу, а тоді, коли отримує доказово підтверджену та внутрішньо несуперечливу картину неплатоспроможності або її реальної загрози.

Така картина повинна охоплювати одночасно три блоки.

Перший — зобов’язання: договори, суми основного боргу, строки виконання, графіки платежів, прострочення та здійснені розрахунки.

Другий — ресурси боржника: доходи, рухоме й нерухоме майно, кошти на рахунках, корпоративні права, майнові права та інші активи.

Третій — поведінка боржника: повнота розкриття інформації, послідовність пояснень, відсутність приховування активів і готовність співпрацювати із судом.

Саме поєднання цих елементів відрізняє належно підготовлену заяву від формального звернення, побудованого на кредитному звіті, загальній таблиці боргів і твердженні про відсутність коштів. Судова практика свідчить, що останнього вже недостатньо.

Для боржника це означає необхідність готувати справу ще до звернення до суду: відновлювати первинні документи, отримувати виписки та довідки, перевіряти відповідність декларацій фактичним відомостям, пояснювати кожну значну зміну у складі майна та формувати зрозумілий розрахунок співвідношення доходів і зобов’язань.

Для кредиторів сформований стандарт також має важливе значення, оскільки дозволяє заперечувати проти відкриття провадження не загальними твердженнями про недобросовісність, а через конкретні прогалини у доказах: непідтверджений розмір боргу, невраховані доходи, нерозкрите майно, суперечності між деклараціями та реєстрами або відсутність документів щодо строків виконання зобов’язань.

Процедура неплатоспроможності фізичної особи залишається інструментом відновлення платоспроможності, а не спрощеним способом позбавитися від кредитних зобов’язань. Тому вже на стадії відкриття справи боржник повинен довести не лише те, що має борги, а й те, що за своїм реальним фінансовим становищем об’єктивно не може їх виконати у встановлені строки. Саме цей підхід сьогодні послідовно закріплюється у практиці Верховного Суду.