ДПС в процедурі банкрутства: Верховний Суд уточнив правила списання податкових боргів

Можливість списати податкову заборгованість у межах справи про неплатоспроможність фізичної особи тривалий час сприймалася як доволі формалізований механізм: якщо податковий борг виник протягом трьох років до відкриття провадження, суд міг визнати його безнадійним та застосувати наслідки, передбачені частиною другою статті 125 Кодексу України з процедур банкрутства.

Однак постанова Верховного Суду від 27 травня 2026 року у справі №908/1194/24 суттєво уточнює цей підхід. Судова палата для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду наголосила: саме лише дотримання трирічного строку не означає, що податковий борг повинен бути списаний автоматично.

Відтепер суд має досліджувати не лише календарні дати, а й момент виникнення податкового боргу в розумінні Податкового кодексу України, реальний майновий стан боржника, повноту розкриття його активів, належність проведення процедури реструктуризації та добросовісність поведінки фізичної особи.

Як виник спір

Провадження у справі про неплатоспроможність фізичної особи — підприємця було відкрито Господарським судом Запорізької області у травні 2024 року.

Податковий орган заявив до боржника грошові вимоги на загальну суму понад 1,85 млн грн, до якої входили основний податковий борг, штрафні санкції та пеня. Підставою для частини вимог були податкові повідомлення-рішення, прийняті ще у 2019 році, законність яких боржник безуспішно оскаржував в адміністративних судах.

Після завершення судового оскарження податкові зобов’язання набули статусу узгоджених, а контролюючий орган окремо звертався до адміністративного суду з позовом про стягнення відповідної заборгованості.

Водночас у межах справи про неплатоспроможність керуючий реструктуризацією звернувся до господарського суду із заявою про визнання податкового боргу безнадійним та його списання.

Суди першої та апеляційної інстанцій погодилися з такими вимогами. Вони виходили з того, що податковий борг виник протягом трьох років до відкриття провадження про неплатоспроможність, а отже підпадає під дію частини другої статті 125 КУзПБ.

Після списання податкового боргу провадження у справі про неплатоспроможність було закрито у зв’язку з погашенням усіх вимог кредиторів.

Податкова служба з таким підходом не погодилася та звернулася до Верховного Суду. За результатами касаційного перегляду рішення про списання боргу і закриття провадження були скасовані, а справу направили на новий розгляд до суду першої інстанції на стадію реструктуризації боргів.

Чому Верховний Суд переглянув попередній підхід

Ключова проблема полягала в тому, що суди попередніх інстанцій фактично звели застосування частини другої статті 125 КУзПБ до порівняння двох дат: дати виникнення заборгованості та дати відкриття справи про неплатоспроможність.

Якщо між ними минуло не більше трьох років, борг визнавався безнадійним.

Однак такий підхід не враховував ані правової природи податкового боргу, ані загальної мети процедури неплатоспроможності фізичних осіб.

Верховний Суд наголосив, що частина друга статті 125 КУзПБ не встановлює самостійного автоматичного механізму припинення податкових зобов’язань. Вона визначає спеціальний правовий наслідок, який може бути застосований у процедурі реструктуризації, але лише у взаємозв’язку з нормами Податкового кодексу та після виконання передбачених КУзПБ процедурних дій.

Такий висновок видається цілком обґрунтованим, оскільки інститут неплатоспроможності створений не для формального припинення зобов’язань, а для відновлення платоспроможності або звільнення добросовісного боржника від боргового навантаження, яке він об’єктивно не здатний подолати.

Отже, між правом особи на економічне відновлення та правом кредитора, зокрема держави, на отримання належних платежів повинен зберігатися справедливий баланс.

Податкове зобов’язання і податковий борг — не одне й те саме

Одним із найважливіших висновків постанови стало визначення моменту виникнення податкового боргу.

На практиці цей момент нерідко помилково пов’язують із датою прийняття податкового повідомлення-рішення, складання акта перевірки або навіть ухвалення судового рішення про стягнення коштів.

Проте за підпунктом 14.1.175 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу податковим боргом є сума узгодженого грошового зобов’язання, не сплаченого платником у встановлений законом строк, а також непогашена пеня.

Тобто для виникнення податкового боргу недостатньо самого факту нарахування податку контролюючим органом.

Спочатку грошове зобов’язання має стати узгодженим. Після цього має сплинути встановлений статтею 57 ПК України строк його добровільної сплати. І лише з першого дня прострочення несплачена сума набуває статусу податкового боргу.

Якщо податкове повідомлення-рішення оскаржується, відповідно до пункту 56.18 статті 56 ПК України грошове зобов’язання залишається неузгодженим до набрання законної сили відповідним судовим рішенням.

Саме тому трирічний строк, передбачений частиною другою статті 125 КУзПБ, повинен обчислюватися не від дати податкового повідомлення-рішення, а від дати, коли узгоджене зобов’язання не було сплачене в установлений строк і фактично перетворилося на податковий борг.

У розглянутій справі суди попередніх інстанцій не встановили повної послідовності цих юридичних фактів: моменту узгодження податкового зобов’язання, граничного строку його сплати та першого дня прострочення.

Через це формальний висновок про відповідність заборгованості трирічному критерію не міг вважатися належно обґрунтованим.

Чому трьох років недостатньо

Постанова Верховного Суду не скасовує передбаченого статтею 125 КУзПБ правила про можливість списання податкового боргу, що виник протягом трьох років до відкриття справи про неплатоспроможність.

Однак Суд прямо зазначив, що відповідність боргу цьому часовому критерію є лише однією з умов, а не безумовною підставою для списання.

Господарський суд повинен встановити:

1. чи існує податковий борг як несплачене у строк узгоджене грошове зобов’язання;
2. коли саме він виник — з урахуванням моменту узгодження зобов’язання, строку його сплати та першого дня прострочення;
3. чи відповідає борг трирічному критерію частини другої статті 125 КУзПБ;
4. яким є фактичний майновий стан боржника та чи має він реальну можливість погасити вимоги кредитора;
5. чи були належним чином виконані всі обов’язкові дії у процедурі реструктуризації;
6. чи діяв боржник добросовісно та чи не використовував процедуру неплатоспроможності для штучного припинення зобов’язань.

Таким чином, Верховний Суд змістив акцент із формальної давності боргу на реальний зміст процедури неплатоспроможності.

Добросовісність боржника стає центральним питанням

Кодекс України з процедур банкрутства передбачає для фізичної особи можливість звільнення від значного боргового навантаження, але цей механізм орієнтований передусім на добросовісного боржника.

Фізична особа, яка звертається до суду із заявою про неплатоспроможність, повинна повністю розкрити інформацію про своє майно, доходи, витрати та фінансові операції, а також співпрацювати з керуючим реструктуризацією і кредиторами.

У свою чергу, керуючий реструктуризацією зобов’язаний перевірити декларації боржника, встановити склад його активів, провести їх інвентаризацію, проаналізувати фінансовий стан і повідомити суд та кредиторів про виявлені невідповідності.

Якщо суд не дослідив ці обставини, списання податкового боргу буде передчасним незалежно від того, чи відповідає він трирічному критерію.

Особливої ваги така перевірка набуває у випадках, коли податкова служба є єдиним або основним кредитором. За таких обставин існує підвищений ризик використання процедури неплатоспроможності виключно як інструменту позбавлення від публічно-правової заборгованості.

Верховний Суд підкреслив, що списання податкового боргу не може відбуватися без перевірки реальної неплатоспроможності, майнового стану та процесуальної поведінки боржника.

Водночас добросовісність не слід розглядати як абстрактну моральну категорію.

У справах про неплатоспроможність вона проявляється через конкретні дії: повноту декларацій, відсутність прихованих активів, достовірність відомостей про членів сім’ї, пояснення щодо відчуження майна, співпрацю з арбітражним керуючим та відсутність штучного створення ознак неплатоспроможності.

Чи потрібне затвердження плану реструктуризації

Ще одним важливим питанням було те, чи може податковий борг бути списаний лише після затвердження судом плану реструктуризації.

Верховний Суд не встановив такої формальної умови.

Тобто відсутність затвердженого плану сама по собі не виключає можливості застосування частини другої статті 125 КУзПБ.

Водночас списання не може відбуватися у відриві від самої процедури реструктуризації.

Суд повинен перевірити декларації боржника, його майновий стан, результати інвентаризації активів, звіт керуючого реструктуризацією, участь кредиторів та інші обов’язкові процесуальні елементи.

Інакше процедура перетворилася б на суто технічний механізм: відкриття провадження, формальна перевірка дати виникнення боргу, його списання та негайне закриття справи.

Саме такий сценарій Верховний Суд визнав неприпустимим.

Хто може ініціювати списання податкового боргу

Окремо Судова палата відповіла на питання, хто має право порушити перед господарським судом питання про визнання податкового боргу безнадійним.

Частина друга статті 125 КУзПБ не визначає єдиного або виключного заявника.

Тому відповідне питання може бути ініційоване:

• боржником;
• кредитором, включно з контролюючим органом;
• керуючим реструктуризацією в межах його процесуальних повноважень;
• іншими учасниками справи.

Крім того, з огляду на особливу природу провадження у справах про неплатоспроможність, суд не обмежений пасивною роллю арбітра між сторонами та здійснює активний контроль за перебігом процедури.

Остаточне рішення щодо наявності підстав для списання в усіх випадках ухвалює господарський суд.

Цей висновок також важливий для практики, оскільки заперечення податкового органу про відсутність у керуючого реструктуризацією повноважень ініціювати відповідне питання Верховний Суд фактично відхилив.

Яку роль відіграє Податковий кодекс

Специфіка цієї категорії спорів полягає у необхідності одночасного застосування норм КУзПБ та Податкового кодексу України.

З одного боку, відповідно до пункту 1.3 статті 1 та пункту 87.10 статті 87 ПК України порядок погашення конкурсних податкових вимог після відкриття провадження про банкрутство або неплатоспроможність визначається положеннями КУзПБ.

З іншого боку, саме Податковий кодекс визначає, що є грошовим зобов’язанням, коли воно стає узгодженим, у який строк повинне бути сплачене та коли виникає податковий борг.

Отже, КУзПБ визначає правовий режим вимоги у процедурі неплатоспроможності, тоді як ПК України необхідний для встановлення природи та моменту виникнення самої заборгованості.

Верховний Суд також розмежував судове рішення про списання та його подальшу технічну реалізацію.

Порядок списання безнадійного податкового боргу, затверджений наказом Міністерства фінансів України №220, регулює дії контролюючого органу після ухвалення відповідного судового рішення: відображення списання в інформаційних системах, прийняття адміністративних рішень та коригування обліку.

Проте підзаконний Порядок №220 не може замінити судове встановлення підстав для списання або звузити наслідки, прямо передбачені законом.

Що це рішення означає для боржників

Для фізичних осіб та підприємців, які розглядають неплатоспроможність як спосіб врегулювання податкової заборгованості, нова позиція Верховного Суду означає, що стратегія не може будуватися виключно навколо дати виникнення боргу.

До звернення із заявою про неплатоспроможність потрібно оцінити:

• коли податкове зобов’язання стало узгодженим;
• коли сплив строк його сплати;
• чи відповідає борг трирічному критерію;
• чи можна довести реальну, а не формально створену неплатоспроможність;
• чи правильно та повно складені декларації про майновий стан;
• чи не здійснювалися операції з відчуження активів, які можуть бути сприйняті як приховування майна;
• чи готовий боржник пояснити джерела доходів, витрати та фінансові операції членів сім’ї.

Будь-які суперечності у деклараціях, приховані активи або формальна поведінка під час процедури можуть стати підставою не лише для відмови у списанні податкової заборгованості, а й для закриття всієї справи про неплатоспроможність.

Що змінюється для податкового органу

Постанова водночас посилює процесуальні можливості податкової служби як кредитора.

Контролюючий орган може заперечувати проти списання боргу, аналізувати декларації боржника, звертати увагу суду на наявність активів або доходів, ставити під сумнів реальність неплатоспроможності та оскаржувати відповідні судові рішення.

Однак податкова також не може обмежитися твердженням про те, що борг, підтверджений рішенням суду, взагалі не підлягає списанню.

Верховний Суд не виключив можливості застосування частини другої статті 125 КУзПБ до такого боргу.

Вирішальними залишаються момент його виникнення, відповідність часовому критерію, перебіг процедури реструктуризації та добросовісність боржника.

Чому справа була направлена на новий розгляд

Верховний Суд не ухвалив остаточного рішення про те, що борг у сумі 1,85 млн грн за жодних обставин не може бути списаний.

Суд визнав передчасними висновки попередніх інстанцій, оскільки вони не дослідили всіх обставин, необхідних для застосування частини другої статті 125 КУзПБ.

Під час нового розгляду Господарський суд Запорізької області повинен буде встановити точний момент виникнення кожної складової податкового боргу, дослідити майновий стан боржника, результати перевірки декларацій, повноту інвентаризації активів, належність дій керуючого реструктуризацією та добросовісність поведінки боржника.

Лише після цього суд зможе зробити обґрунтований висновок щодо можливості списання заборгованості.

Оскільки закриття провадження було безпосередньо пов’язане зі списанням податкового боргу, Верховний Суд також скасував відповідні рішення та повернув справу на стадію реструктуризації.

Висновок

Постанова Верховного Суду у справі №908/1194/24 не позбавляє фізичних осіб права на списання податкового боргу в процедурі неплатоспроможності, але робить цей механізм значно змістовнішим і складнішим.

Правило трьох років зберігається, однак воно більше не може застосовуватися ізольовано від норм Податкового кодексу, реального перебігу реструктуризації та оцінки поведінки боржника.

Верховний Суд фактично сформулював головний принцип для цієї категорії справ: списання податкової заборгованості є не автоматичною винагородою за відкриття провадження про неплатоспроможність, а правовим наслідком, доступним лише після повної перевірки обставин виникнення боргу, фінансового стану особи та добросовісності її дій.

Для боржників це означає необхідність готуватися не лише до юридичного спору щодо строків, а й до детального фінансового та майнового аудиту.

Для податкового органу — можливість активно заперечувати проти формального використання процедур банкрутства.

Для судів — обов’язок забезпечити баланс між правом добросовісної особи на звільнення від надмірного боргового тягаря та публічним інтересом держави у справедливому стягненні податків.