Справу про банкрутство не відкрили: чи можна повернути судовий збір

Звернення кредитора із заявою про відкриття провадження у справі про банкрутство потребує попередньої оцінки не лише перспектив самої процедури неплатоспроможності. Варто враховувати й судові витрати, які у разі невдалого звернення далеко не завжди можна повернути.

Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду розглянув це питання у справі № 910/8475/25, де кредитор після відмови у відкритті провадження намагався повернути 30 280 грн судового збору. Верховний Суд сформулював важливий для практики підхід: право на повернення коштів залежить від того, на якому процесуальному етапі та з яких підстав суд припинив рух заяви кредитора.

Формулювання «справу про банкрутство не відкрили» для вирішення питання про судовий збір недостатньо. Якщо суд не прийняв заяву на початковому етапі, збір може бути повернутий із державного бюджету. Якщо ж заяву прийняли, розглянули у підготовчому засіданні та після перевірки вимог кредитора відмовили у відкритті провадження, загальне правило вже інше: сплачений збір заявнику не повертається.

Як виник спір щодо 30 280 грн

Кредитор звернувся до Господарського суду міста Києва із заявою про відкриття провадження у справі про банкрутство підприємства-боржника через непогашену заборгованість та сплатив за звернення 30 280 грн судового збору.

У вересні 2025 року суд першої інстанції відкрив провадження у справі про банкрутство. Однак 8 грудня Північний апеляційний господарський суд скасував відповідну ухвалу та відмовив у відкритті провадження.

Після цього кредитор вирішив повернути сплачені 30 280 грн. Господарський суд міста Києва спочатку погодився з ним та постановив повернути кошти з державного бюджету.

Боржник оскаржив це рішення, і 28 травня 2026 року апеляційний господарський суд скасував його в частині повернення збору.

Тоді кредитор звернувся до Верховного Суду. Його аргумент на перший погляд виглядав логічним: якщо в результаті суд відмовив у відкритті провадження, застосуванню підлягає пункт 3 частини першої статті 7 Закону України «Про судовий збір», який передбачає випадки повернення сплаченої суми.

Проте Верховний Суд із таким тлумаченням не погодився.

Два етапи розгляду заяви про банкрутство

Для розуміння позиції Верховного Суду необхідно враховувати особливу процесуальну конструкцію відкриття справи про банкрутство.

Суд фактично проходить два різні етапи.

1. Перший – попередня процесуальна перевірка заяви. Суд з'ясовує, чи відповідає вона вимогам Кодексу України з процедур банкрутства. На цьому етапі заява може бути прийнята до розгляду, залишена без руху, повернута або суд може відмовити в її прийнятті.
2. Другий починається тоді, коли заява вже прийнята і переходить до розгляду в підготовчому засіданні.

Тут суд уже не обмежується формальною перевіркою документів. Він оцінює підстави, на яких кредитор намагається ініціювати процедуру банкрутства конкретного боржника.

Саме ця межа, за позицією Верховного Суду, визначає і долю судового збору.

Відмова у прийнятті та відмова у відкритті – не одне й те саме

У повсякденному сприйнятті обидві ситуації можуть мати однаковий результат: справа про банкрутство не розпочинається. З погляду процесуального права їхні наслідки різні.

Якщо господарський суд відмовляє у прийнятті заяви про відкриття провадження, він робить це ще до її розгляду по суті. У такій ситуації ініціюючий кредитор має право претендувати на повернення судового збору відповідно до пункту 3 частини першої статті 7 Закону України «Про судовий збір».

Але відмова у відкритті провадження означає інше.

Заява вже пройшла початковий процесуальний контроль, була прийнята судом і розглянута у підготовчому засіданні. Суд виконав процесуальну роботу, для оплати якої, серед іншого, справляється судовий збір.

Тому сам по собі негативний для кредитора результат розгляду не створює права вимагати сплачені кошти назад.

Що суд перевіряє у підготовчому засіданні

Підготовче засідання у процедурі банкрутства має значно більше значення, ніж може випливати з його назви.

На цій стадії господарський суд перевіряє обґрунтованість вимог заявника та наявність передбачених Кодексом України з процедур банкрутства підстав для відкриття справи.

Зокрема, суд має встановити існування відповідного грошового зобов'язання між кредитором та боржником, перевірити аргументи сторін і визначити, чи немає між ними спору про право.

Остання обставина особливо важлива для кредиторів.

Процедура банкрутства не повинна використовуватися як заміна звичайного позовного провадження для вирішення спору про існування самого боргу. Якщо боржник заперечує вимогу, а для встановлення права кредитора необхідно вирішити спір по суті, це може стати перешкодою для відкриття провадження у справі про банкрутство.

Суд також з'ясовує, чи не задовольнив боржник вимоги кредитора до проведення підготовчого засідання, та перевіряє інші юридично значущі обставини.

Отже, коли після такої перевірки суд постановляє ухвалу про відмову у відкритті провадження, це вже результат судового розгляду відповідного питання, а не відмова держави надати заявникові доступ до судової процедури.

Чому збір не повертається, якщо є спір про право

У справі № 910/8475/25 кредитор окремо просив передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, щоб отримати відповідь на питання про повернення збору в ситуації, коли у відкритті банкрутства відмовлено через наявність між сторонами спору щодо боргу та права кредитора вимагати його сплати.

Верховний Суд не побачив для цього підстав і зазначив, що питання може бути вирішене Касаційним господарським судом.

З практичної точки зору висновок досить однозначний.

Якщо кредитор подав заяву, суд її прийняв, провів підготовче засідання, дослідив вимоги та встановив підставу для відмови у відкритті провадження, передбачену частиною шостою статті 39 КУзПБ, судовий збір із державного бюджету заявнику не повертається.

Тобто виявлений під час розгляду спір про право не перетворює сплачений збір на надмірно або безпідставно отримані бюджетом кошти.

Для бізнесу це означає, що ризик наявності спору про право потрібно оцінювати ще до подання заяви про банкрутство.

Банкрутство не варто використовувати замість позову

Ця справа вкотре демонструє практичну проблему, з якою стикаються кредитори.

Процедура банкрутства може здаватися ефективним способом впливу на боржника, особливо якщо той тривалий час не виконує грошові зобов'язання. Проте для її ініціювання недостатньо самого переконання кредитора у наявності боргу.

Якщо боржник має змістовні заперечення проти вимог, оспорює підставу виникнення зобов'язання, його розмір або саме право кредитора на стягнення, суд повинен оцінити, чи не свідчить це про спір про право, який має вирішуватися в позовному провадженні.

І фінансовий наслідок помилки на цьому етапі полягає не тільки у втраті часу.

Кредитор сплачує судовий збір, витрачається на юридичний супровід, проходить підготовче засідання, однак справа про банкрутство зрештою не відкривається. При цьому вимагати від держави повернення збору лише через негативний результат такого розгляду він не може.

Тому до звернення із заявою доцільно перевірити не тільки факт простроченої заборгованості, а й те, наскільки вимога кредитора є безспірною та якими доказами вона підтверджується.

Хто зрештою має нести судові витрати

Верховний Суд окремо розглянув ще одне важливе питання. Якщо гроші не повертаються кредитору з державного бюджету, це ще не означає, що за будь-яких обставин саме він остаточно повинен нести відповідні витрати.

Суд звернув увагу, що розгляд заяви в підготовчому засіданні у процедурі банкрутства за своїм характером певною мірою подібний до розгляду справи по суті в позовному провадженні.

Тому при вирішенні питання про судові витрати може застосовуватися стаття 129 Господарського процесуального кодексу України. За загальним підходом, якщо після підготовчого засідання суд відмовив у відкритті провадження у справі про банкрутство, витрати за розгляд заяви покладаються на заявника.

Іншою є ситуація, коли на момент звернення до суду вимоги кредитора існували, але після подання заяви боржник вирішив повністю розрахуватися.

Якщо боржник задовольнив вимоги ініціюючого кредитора до проведення підготовчого засідання, суд може відмовити у відкритті провадження, оскільки підстава для банкрутства фактично відпала.

Проте було б несправедливим залишити витрати на кредиторові, який був змушений звернутися до суду саме через невиконання боржником свого зобов'язання.

Тому в такому випадку Верховний Суд виходить із того, що витрати зі сплати судового збору повинен відшкодувати кредитору боржник.

Це принципово відрізняється від повернення збору з бюджету.

Кредитор не отримує назад кошти як помилково або зайво сплачений судовий збір. Його судові витрати компенсує інша сторона – боржник, поведінка якого стала причиною звернення до господарського суду.

Що це рішення означає для кредиторів

Позиція Верховного Суду дозволяє сформулювати досить чітке правило.

Якщо заяву про відкриття провадження у справі про банкрутство не прийняли до розгляду, може виникнути право на повернення судового збору з бюджету. Якщо ж заяву прийняли, розглянули у підготовчому засіданні та після цього відмовили у відкритті справи – збір за загальним правилом не повертається.

Причина відмови при цьому має значення для подальшого розподілу витрат.

Коли суд після перевірки вимог встановлює спір про право або іншу передбачену КУзПБ підставу для відмови, витрати залишаються на заявникові.

Коли ж причиною відмови стало те, що боржник після звернення кредитора до суду повністю виконав вимоги до підготовчого засідання, судовий збір може бути покладений на боржника як судові витрати.

Перед поданням заяви потрібно оцінювати не тільки борг

Для кредитора практичний висновок із цієї справи ширший за питання про 30 280 грн.

Ініціювання банкрутства потребує попереднього юридичного аудиту вимоги. Необхідно оцінити документи, на яких ґрунтується заборгованість, заперечення боржника, попереднє листування та судові спори сторін, можливість доведення грошового зобов'язання без необхідності окремого позовного розгляду.

Якщо існує реальний спір щодо права вимоги, спроба одразу перейти до банкрутства може закінчитися відмовою у відкритті провадження. Після цього кредитору все одно доведеться вирішувати спір у належній процедурі, а понесені витрати на ініціювання банкрутства повернути з бюджету не вдасться.

З іншого боку, саме звернення із належно обґрунтованою заявою іноді спонукає боржника виконати зобов'язання ще до підготовчого засідання. У такому випадку кредитор має аргументи для покладення понесених судових витрат на боржника.

Тому перед ініціюванням процедури банкрутства варто відповідати не лише на запитання «чи існує непогашений борг?», а й на інше – «чи дозволяє характер цієї вимоги відкривати процедуру банкрутства, чи спочатку необхідно вирішити спір у позовному провадженні?»

Саме від правильної відповіді на це питання можуть залежати і результат звернення до суду, і те, хто зрештою сплатить його вартість.